Я І Україна[1]

Третій клас: «Спостерігаю довкілля»

18год., 0,5 години на тиждень

№		дата		Зміст навчального матеріалу	Навчальні досягнення учнів
Вступ. Уявлення про час (та напрям його руху)
1				Зміни у довкіллі. Орієнтування у часі: спочатку – потім, учора – сьогодні – завтра.		Вимоги до знань учнів: –       має часові уявлення. Вимоги до вмінь учнів: –       розрізняє з допомогою вчителя часові уявлення (спочатку – потім;вчора, сьогодні, завтра).
«Світ Я: ріст і розвиток людини»
2 3 4			Відомості про себе. Власне ім’я, прізвище, стать, вік. Я – українець. Ознайомлення з власним тілом: яклюдина ростеі розвивається. Уявлення про вік. Відмінність людей за віком (немовля, дитина, дорослий, літня людина). Уявлення про стать. Відмінність людей за статтю (чоловік, жінка). Традиційні погляди на поведінку дівчаток / хлопчиків.			Вимоги до знань учнів: –       знає власне ім’я, прізвище, стать; –       має уявлення про відмінність людей за віком і статтю. Вимоги довміньучнів: –       розрізняє з допомогою вчителя за статтю і віком людей на наочному рівні та зображених на малюнку («Покажи ___», «Тато – чоловік або жінка?», «Ти – хлопчик або дівчинка?»,«Хто це?»).
5. 6.			Будова тіла людини: частини тіла, їх призначення та дія. Рости здоровим.Що потрібно для життя і здоров’я людини: сонце, повітря, тепло, вода, їжа. Що корисно їсти.Шкода від неякісної їжі.Яку воду можна пити.			Вимоги до знань учнів: –       має уявлення про будову та функцію частин тіла людини; –       має уявлення про користь для здоров’я природи (свіжого повітря, чистої води, якісної їжі); –       має уявлення про шкідливість вживання неякісної їжі та забрудненої води. Вимоги довміньучнів: –       розпізнає з допомогою вчителя частини тіла й обличчя(свого та інших людей), їх зображення на малюнку («Доторкнись до ___», «Покажи ___»); –       розпізнає з допомогою вчителя частини тіла та обличчя.
«Світ природи: сезонні зміни у природі, житті рослин, тварин і людей»
7. 8. 9. 10. 11. 12. 13 14.			Світ природи. Уявлення про неживу природу:Сонце, повітря, вода, ґрунт. Уявлення про живу природу: рослини, тварини, людина – частина живої природи. Їхознаки (їдять, дихають, ростуть). Сезонні зміни в природі (житті рослин,тварин,людей). Осінь. Зміни у природі восени(дні стають коротшимиі холоднішими;випадають тривалі дощі). Осінні місяці. Пристосування рослин до сезонних змін у природі (рослини не цвітуть, листя змінює колір, листопад, в’януть трави, квіти; з’являється насіння, на деревах багато плодів). Дерева рідного краю*: береза, клен, дуб. Їх зовнішнійвигляд, зміна кольору листя, плоди. Підготовка диких тварин до зими (підготовка запасів їжі, впадіння у зимову сплячку, відліт птахів в теплі краї). Пристосування людини до життя восени: теплий одяг і взуття, захист від дощу. Практична робота(миття листя і поливання кімнатних квітів) Зима. Зміни у природі взимку (найбільш холодна пора року, мороз, лід, снігопад; дні короткі, рано темніє). Зимові місяці. Пристосування рослин до сезонних змін у природі(рослини не ростуть;дерева стоять без листя, лише сосна і ялинка зелені).Уявлення про листяні і хвойні дерева: відмінність у їх зовнішньому вигляді. Листяні дерева* (береза, клен тощо): зовнішній вигляд. Хвойні дерева* (сосна, ялинка): зовнішній вигляд. Кімнатні рослини (фікус, бегонія, інші з широким листям):зовнішній вигляд, догляд за ними. Пристосування диких тварин до сезонних змін у природі (у деяких тварин виростає густе хутро, інші всю зиму сплять).Тваринидикі*: ведмідь, заєць, білка. Дикі птахи*: сорока, синиця, снігур.Їх зовнішній вигляд, життя взимку. Пристосування людини до життя взимку: носіння зимового одягу і взуття, запобігання обмороженню та переохолодженню, правила безпечної поведінки на вулиці під час снігопаду та ожеледиці. Зимові свята: Святий Миколай, Новий рік, Різдво. Їх святкування, народні обряди. Практична робота (виготовлення новорічних прикрас). Весна. Зміни у природі навесні.(дні стають теплішими і довшими, тане сніг, капіж).Весняні місяці. Пристосування рослин до сезонних змін у природі(проростання трави, розпускання бруньок, цвітіння). Цвітіння дерев рідного краю* (верба, черемха, акація). Весняні квіти рідного краю*(пролісок, тюльпан, конвалія). Їх зовнішній вигляд. Пристосування диких тварин до сезонних змін у природі (вертаються птахи з теплих країв, в’ють гнізда і відкладають яйця; з’являються комахи та ін.).Поведінка диких твариніптахів весною. Свійські тварини(собака, корова, кінь) і птахи(курка, качка, гуска). Назви їх малят. Зовнішній вигляд, значення для людини. Пристосування людини до життя весною: носіння відповідного одягу і взуття, небезпечність бурульок. Весняні свята: Мамин день, Великдень. Їх святкування. Літо. Зміни у природі влітку(найбільш тепла пора року,дні довгі, спека, грози).Літні місяці. Пристосування рослин до сезонних змін у природі(буйний ріст рослин, розпускання квітів, визрівання овочів і фруктів). Ягоди, які збирають влітку*: 2-3 види ягід рідного краю* (полуниця, малина, чорниця тощо). Ознаки (колір, розмір, смак, запах, твердість, гладкість поверхні). Споживання. Пристосування диких тварин до сезонних змін у природі (у птахів і тварин багато їжі, вони виводять потомство). Пристосування людини до життя влітку: носіння літнього одягу і взуття; запобігання сонячним опікам та тепловим ударам; правила безпечної поведінки на відпочинку (в лісі, біля води, на воді), під час грози (вдома, на вулиці, у лісі, полі й воді). Охорона природи(бережливо ставитись до рослин, поливати рослини, підгодовувати диких птахів, годувати свійських тварин тощо). Екскурсія на шкільне подвір’я(до парку, лісу, городу, саду): «Осінь (зима, весна): зміни у природі». Практичні роботи(миття листя і поливання кімнатних квітів, насипання їжі в годівниці для птахів, виготовлення новорічних прикрас).				Вимоги до знань учнів: –       має уявлення про поділ природи на живу і неживу; –       має уявлення про групи тварин (звірі і птахи; свійські і дикі); –       має уявлення про деяких представників рослин і тварин; –       має уявлення про сезонні зміни тапристосування рослин і деяких тварин до різних умов життя в різні пори року; –       має уявлення про святкування зимових і весняних свят; –       має уявлення про негативний вплив сил природи на здоров’я людини (обмороження тощо) та елементарні правила безпечної поведінки в різні пори року; –       знає елементарні правила поведінки в природі. Вимоги довміньучнів: –       розрізняєз допомогою вчителя об’єкти неживої та живої природи , їх зображення на малюнку; –       розрізняє з допомогою вчителя пори року,їх зображення на малюнку; –       розпізнає(за запитанням вчителя) ознаки зимових і весняних свят; –       розпізнає з допомогою вчителя деякі  дерева та квіти, кімнатні рослини, зображення тварин («Дай мені ___»,«Торкнись ___»),їхні ознаки пристосування до умов життя в різні пори року.
Світ людей: його багатство та різноманітність
15. 16			Родина. Склад родини.Прізвище, імена, по-батьковібатьків. Імена, по-батькові дідусь і бабусь. Культура родинних стосунків: вшанування і любов своїх батьків та інших членів родини. Праця батьків. Допомога батькам у домашніх справах. Школа. Склад шкільної спільноти: імена, по-батькові вчителів і вихователів. Правила культурного поводження в школі(ввічливої поведінки, культурного спілкування, співпраці, охайності, поведінки за столом).Шанобливе і доброзичливе ставлення до себе і оточуючих.			Вимоги до знань учнів: –       знає імена, прізвище, по-батькові батьків; –       має уявлення про засоби для прибирання кімнати. Вимоги довміньучнів: –       впізнає батьків, найближчих родичів, близьких по спілкуванню людей (на фотографії та персонально).
17. 18.			Рідна Земля.Батьківщина.Наша батьківщина – Україна. Прапор. Київ – столиця України. Уявлення про історію України(національній одяг, традиційні страви, житло українців у давні часи;ігри, танці, пісні українських дітей). Рідний край. Місто/село, де ми живемо. Головна вулиця міста / села. Домашня адреса. Сучасне місто / село. Транспорт: наземний, повітряний, водний. Правила поведінки в транспорті та виходу із нього. Правила поведінки на дорогах (дорожнього руху): перехід вулиці, дорожній знак «перехід», світлофор і його сигнали. Громадські місця(парк, школа, магазин, залізничний вокзал лікарня та інші).Їх призначення. Правила поведінки в громадських місцях. Екскурсії вулицями, парками (в шкільний музей, інші місця і заклади):«Рідне місто / село: історія і сьогодення».			Вимоги до знань учнів: –       орієнтується у найближчому довкіллі (знає назву рідного міста / села, назву вулиці, де живе), знає назву своєї країни, столицю. Вимоги довміньучнів: –       розрізняє з допомогою вчителя сільську хату та міський будинок; –       розрізняє з допомогою вчителя національний і сучасний одяг; –       розрізняєз допомогою вчителя основні громадські місця та споруди («Покажи___»); –       розрізняє з допомогою вчителя транспортні засоби та його види; –       впізнає дорожній знак «перехід».

---

[1]Рекомендовано Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України

(Лист Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України № 1/11-6350 від 20.07.2011 р.)

Роль асистента вчителя у здійсненні адаптації й модифікації та забезпечення додаткового навчання.

Відповідно до Конвенції ООН про права інвалідів та інших міжнародних документів, необхідними умовами для отримання якісної освіти для дітей з особливими потребами  є вміння педагога здійснювати індивідуалізацію та диференціацію навчального процесу, оцінювати розвиток дитини на основі об`єктивних спостережень за її розвитком, розробляти індивідуальні навчальні програми, тісно співпрацювати з батьками дитини та іншими фахівцями. Звичайно, що для виконання цих та інших завдань педагогу потрібна допомога – з боку адміністрації навчального закладу, з боку інших фахівців, з боку батьків.  Але найбільш важливою для педагога є надання допомоги під час самого навчального процесу. Саме надання такої допомоги і є основною метою діяльності асистента вчителя.

Роль асистентів вчителів в роботі інклюзивного класу є надзвичайно важливою і полягає у наданні допомоги вчителю та дітям з особливими потребами у навчанні. Асистенти вчителів забезпечують:

-         Надання допомоги вчителям в організації, підтримці та впровадженні навчально-виховного процесу;

-         Моделювання додаткової позитивної ролі для учнів, належних і ефективних міжособистісних комунікаційних навичок (вербальних, невербальних);

-         Моделювання безпечної практики роботи та реагування на непередбачені ситуації в міру їх виникнення;

-         Розширення навчальних можливостей для дітей;

-         Індивідуалізований підхід до навчання дітей та надання індивідуальної уваги окремим учням;

-         Управління поведінкою учнів, проведення спостережень відповідно до вимог вчителя;

-         Додатковий час для вчителя для планування, навчання та оцінки навчального процесу;

-         Більшу послідовність у процесі викладання;

-         Кращий моніторинг та оцінку прогресу у навчанні та розвитку дітей;

-         Моделювання організаційних навичок та підзвітності, дотримання основних правил та процедур, прийнятих у навчальному закладі.

Типовими завданнями асистента вчителя є наступні:

·        Модифікація чи адаптація інструкцій для учнів з особливими потребами під керівництвом вчителя;

·        Забезпечення індивідуальної підтримки у навчанні та самообслуговуванні учням з особливими потребами;

·        Ведення записів.

          Посада асистента вчителя вимагає  постійного саморозвитку та підвищення професійної компетенції шляхом поглиблення знань у сфері інклюзивного навчання, володіння педагогічними методами та прийомами які  застосовуються  в роботі з дітьми з ООП. Для дітей з ООП важлива додаткова (індивідуалізована) підтримка у навчанні, стратегіями такої підтримки є адаптація і модифікація, які педагоги повинні/можуть здійснювати в освітній діяльності відповідно до особливостей розвитку і потреб кожної окремої дитини з ООП. Тому, успішне залучення дітей з ООП до навчання на уроці залежить від добору, зміни, модифікації навчальних посібників.

Наприклад, способи модифікації навчальних посібників можуть бути такими:

- поліпшення умов читання і письма;

- виділення шрифта або кольором ключових елементів у тексті;

- уникнення надмірних деталей у тексті і спрощення формату;

- візуальне сприйняття: малюнки, діаграми, схеми, ілюстрації;

- рукописні помітки і відмітки на полях;

- скорочення загального обсягу матеріалу;

- використання простих мовних конструкцій і нескладного словника;

- включення селективного контексту (актуальність, практичність, посилання на інтернет-джерела);

- використання альтернативних матеріалів (відео, діаграми, моделі);

- створення нових матеріалів;

- підготовка щоденних домашніх завдань для школярів.

Модифікуючи навчальні посібники, треба враховувати змістове наповнення. У деяких випадках для учнів з особливими освітніми потребами доцільно акцентувати увагу на найважливіших моментах з навчальної програми.

Безумовно, підготовка альтернативних матеріалів – додаткове навантаження на учителя, однак позитивні наслідки такого підходу помітно відчують не лише діти з особливими освітніми потребами, від урізноманітнення подачі навчального матеріалу виграють усі учні класу.

Для якнайкращого засвоєння матеріалу (адаптованого чи модифікованого) доцільно використовувати три основні моделі спільного викладання:

Ø Модель консультування.

Ø Модель навчання.

Ø Модель співпраці (або роботи в команді).

Отже, посада асистента вчителя зорієнтована на ефективну реалізацію індивідуального навчально – виховного супроводу дитини з ООП.

1. Особливості навчання дітей з дитячим церебральним паралічем в інклюзивному класі.

2. Індивідуальна програма розвитку.

3. Вправи на порівняння предметів за кольором, формою, розміром.

1. Особливості навчання дітей з дитячим церебральним паралічем в інклюзивному класі.

             В останні роки значними темпами зростає кількість дітей з порушеннями психофізичного розвитку, зокрема, із вадами опорно-рухового апарату. Відповідно до нормативно-правової бази інклюзивної освіти діти з вадами психофізичного розвитку не повинні бути відірваними від сім’ї, ізольованими від суспільства, а, навпаки, мати можливість вільно спілкуватися зі своїми здоровими ровесниками, проживати вдома разом із батьками, одержувати освіту в загальноосвітньому закладі за місцем проживання, повноцінно брати участь у житті суспільства тощо. Пріоритетними завданнями розвитку загальної середньої освіти в Україні є забезпечення функціонування ефективної системи інклюзивної освіти, яка передбачає врахування потреб і можливостей кожної дитини незалежно від особливостей її психофізичного розвитку.

          Такі розлади спостерігаються у 5-7 % дітей і можуть бути вродженими чи набутими. Серед порушень опорно-рухового апарату виділяють:

захворювання нервової системи: дитячий церебральний параліч; поліомієліт;

вроджені патології опорно-рухового апарату: вроджений вивих стегна, кривошия, клишоногість та інші деформації стоп; аномалії розвитку хребта (сколіоз); недорозвиток і дефекти кінцівок: аномалії розвитку пальців кисті; артрогрипоз (природжене каліцтво);

набуті захворювання та ураження опорно-рухового апарату: травматичні ушкодження спинного мозку і кінцівок; поліартрит; захворювання скелету (туберкульоз, пухлини кісток, остеомієліт); системні захворювання скелету (хондродитрофія, рахіт).

  У всіх цих дітей провідним порушенням є недорозвиток, порушення або втрата рухових функцій. Домінуючим серед цих розладів є дитячий церебральний параліч (близько 90%).

Характерними для ДЦП є рухові розлади (паралічі, неповні паралічі), неспроможність контролювати та координувати рухи, мимовільність рухів, порушення загальної та дрібної моторики, рівноваги, просторової орієнтації, мовлення, слуху та зору, залежно від того, які відділи мозку зазнали ураження, підвищена виснажуваність, нестійкий емоційний тонус. Ці стани можуть посилюватися при хвилюванні, несподіваному зверненні до дитини, перевтомі, намаганнях виконати певні цілеспрямовані дії. Чим значніші ураження мозку, тим сильніші прояви церебрального паралічу. Проте церебральний параліч не прогресує з часом.

Залежно від тяжкості ураження, такі діти можуть пересуватися самостійно, на милицях, за допомогою "ходунка", у візку. Водночас, чимало з них можуть навчатися у звичайній школі за умови створення для них безбар'єрного середовища, забезпечення спеціальним устаткуванням (пристрої для письма; шини, які допомагають краще контролювати рухи рук; робоче місце, що дає змогу утримувати певне положення тіла тощо).

Зазвичай, діти із церебральним паралічем можуть потребувати різних видів допомоги. Спеціальне навчання та послуги можуть охоплювати фізичну терапію, окупаційну терапію та логопедичну допомогу.

Фізична терапія допомагає розвивати м'язи, навчитися краще ходити, сидіти та утримувати рівновагу.

Окупаційна терапія допомагає розвивати моторні функції (одягатися, їсти, писати, виконувати повсякденні дії).

Логопедичні послуги допомагають розвивати комунікаційні навички, коригувати порушену вимову (що пов'язано зі слабкими м'язами язика та гортані).

На додаток до терапевтичних послуг та спеціального обладнання дітям із церебральним паралічем може знадобитися допоміжна техніка. Зокрема:

Комунікаційні пристрої (від найпростіших до найскладніших). Комунікаційні дошки, наприклад, з малюнками, символами, буквами або словами. Учень може спілкуватися вказуючи пальцем або очима на малюнки, символи. Існують і більш складні комунікаційні пристрої, в яких використовуються голосові синтезатори, що допомагають „розмовляти" з іншими.

Комп'ютерні технології (від простих електронних пристроїв до складних комп'ютерних програм, які працюють від простих адаптованих клавіш).

Кілька порад вчителеві

·        Дізнайтеся більше про церебральний параліч, про організації, які надають допомогу та джерела, з яких ви можете отримати корисну інформацію.

·        Інколи вигляд учня з церебральним паралічем справляє враження, що він не зможе навчатися як інші. Зосередьте увагу на конкретній дитині і дізнайтеся безпосередньо про її особисті потреби і здібності.

·        Проконсультуйтеся з іншими вчителями, які у попередні роки навчали дитину, стосовно організації навчального середовища для саме цього учня. Батьки найкраще знають потреби своєї дитини. Вони можуть чимало розповісти про особливі потреби та можливості учня. Залучивши у свою команду фізіотерапевта, логопеда та інших спеціалістів, ви зможете використати найкращі підходи для конкретного учня, з огляду на його індивідуальні та фізичних можливості.

·        Шлях учня до його робочого місця має бути безперешкодним (зручне відкривання дверей, достатньо широкі проходи між партами тощо). Продумайте, яким чином він діставатиметься класу, пересуватиметься у межах школи, користуватиметься туалетом тощо. Ймовірно у закладі доведеться зробити певні архітектурні зміни (пандус, спеціальні поручні, пристосування у туалеті тощо)

·        Можливо знадобиться, щоб хтось з персоналу чи учнів завжди був готовий допомогти учневі з церебральним паралічем (потримати двері доки заїде візок, під час подолання сходів чи порогів тощо). Такі помічники мають бути проінструктованими спеціалістом (ортопедом, фізіотерапевтом, інструктором з лікувальної фізкультури).

·        Навчіться використовувати допоміжні технології. Знайдіть експертів у школі та поза її межами, які б допомогли вам. Допоміжні технології можуть зробити вашого учня незалежним (спеціальні пристрої для письма, додаткове устаткування для комп'ютера тощо).

·        3 допомогою фахівців чи батьків облаштуйте робоче місце учня з урахуванням його фізичного стану та особливостей розвитку навчальних навичок (для утримання постави у зручному положенні, для обмеження мимовільних рухів, полегшення письма, читання).

·        Проконсультуйтеся з фізіотерапевтом стосовно режиму навантаження учня, необхідних перерв і вправ. Нагадуйте про це учневі та стежте, щоб він не перевтомлювався.

·        Іноді у дітей з церебральним паралічем може спостерігатися зниження слуху на високочастотні тони, водночас, зберігається на низькі. Намагайтеся говорити на нижчих тонах, переконайтеся, що учень добре чує звуки т, к, с, п, є, ф, ш.

·        Знизьте вимоги до письмових робіт учня. Можливо йому буде зручно використовувати спеціальні пристосування, комп'ютер чи інші технічні засоби.

·        Стежте, щоб необхідні матеріали, навчальне приладдя, унаочнення були у межах досяжності учня.

·        Не обтяжуйте учня надмірним піклуванням. Допомагайте, коли напевно знаєте, що він не може щось подолати, або коли він звернеться по допомогу.

·        Учневі необхідно більше часу для виконання завдання. Адаптуйте вправи відповідним чином, розробіть завдання у вигляді тестів тощо.

                  У наших умовах, коли практично всі будівлі, в тому числі й школи, не облаштовані пандусами і ліфтами, дитині на візку потрібна допомога для того, щоб подолати численні бар’єри. Завжди переконуйтесь у доступності місць, де заплановані заходи: наприклад, екскурсія. Заздалегідь поцікавтесь, які можуть виникнути проблеми і як їх можна подолати. Розкажіть про них, щоб батьки (чи сама дитина) могли прийняти рішення. Пам’ятайте: допоміжні засоби мають бути справними й під рукою. Подбайте аби там, де є бар’єри (сходи, двері, пороги тощо) були люди, готові прийти на допомогу. Потурбуйтесь і про те, щоб особа на візку могла дотягнутися до речей, які їй потрібні (наприклад, до книг чи наочних посібників).

      Отже, постійне активне залучення вчителів до розвитку дитини сприятиме її входженню в соціум, розвитку в неї необхідних соціально значущих якостей та вольових характеристик, що забезпечить їй активну усвідомлену позицію.

2. Індивідуальна програма розвитку.

Індивідуальна програма розвитку – це письмовий документ, який загалом є контрактом між педагогічним колективом і батьками чи опікунами дитини. Він закріплює вимоги до організації навчання дитини, зокрема визначає характер освітніх послуг і форм підтримки. Відповідно до листа Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 18.5.2012 р. № 1/9-384 «Про організацію інклюзивного навчання в загальноосвітніх навчальних закладах», для учнів з особливими освітніми потребами, які навчаються в інклюзивних класах, треба розробляти індивідуальну програму розвитку (ІПР).

Індивідуальна програма розвитку складається для її реалізації педагогами в навчальному закладі. Батьки можуть проводити додаткові заняття з дитиною вдома для підвищення досягнення ефективності очікуваних результатів, індивідуальну програму розвитку розробляє група фахівців, у склад якої входять: заступник директора з навчально-виховної роботи, учителі, асистент учителя, психолог, учитель-дефектолог та інші педагогічні працівники. До процесу розробки ІПР обов’язково залучаються батьки або особи, які їх замінюють.

Програма містить загальну інформацію про учня, оцінку наявного рівня розвитку дитини, необхідні додаткові послуги, види необхідних адаптації та модифікацій навчального процесу (навчальні цілі, навчальні матеріали, форми та методи навчання тощо), індивідуальну навчальну програму, а за потреби й індивідуальний навчальний план у контексті заповнення індивідуальної програми розвитку (ІПР).

Індивідуальна програма розвитку розробляється на один рік. Однак члени команди з розробки ІПР можуть у будь-який момент запропонувати провести збори, щоб модифікувати програму або скласти нову.

 Це може виявитись необхідним, наприклад, якщо:

Ø дитина досягла поставленої навчальної мети;

Ø у дитини виникають труднощі при досягненні визначених цілей;

Ø виникла необхідність збільшити кількість послуг дитині;

Ø дитину переводять в інший заклад;

Ø у дитини спостерігаються проблеми з поведінкою тощо.

Участь батьків у розробці ІПР є надзвичайно важливою. Батьки не тільки надають важливу інформацію про особливості розвитку дитини (інформація про стан здоров’я, розвиток, інтереси, особливості поведінки дитини тощо), вони узгоджують ІПР, підписуючи її.

Підписання батьками ІПР є обов’язковим і свідчить про те, що вони знають і поділяють навчальні цілі й завдання, визначені на рік; усвідомлюють характер модифікацій та адаптації навчального процесу; а також поінформовані про моніторинг і перегляд індивідуальної програми розвитку.

Індивідуальну програму затверджує керівник навчального закладу та обов’язково підписують батьки.

Індивідуальна програма розвитку повинна містити індивідуальну навчальну програму та за потреби індивідуальний навчальний план.

Індивідуальна навчальна програма визначає знання, навички та вміння, які повинні опанувати учні в навчальному процесі з кожного предмета, а також зміст розділів і тем; розробляється на основі типових навчальних програм загальноосвітніх навчальних закладів, у тому числі спеціальних, з їх відповідною адаптацією.

При складанні індивідуальної навчальної програми педагоги в першу чергу аналізують відповідність вимог навчальної програми та методів, що використовуються на уроці, до наявних і потенційних можливостей дитини з особливими освітніми потребами.

Індивідуальний навчальний план визначає перелік навчальних предметів, послідовність їх вивчення, кількість годин, що відводяться на вивчення кожного предмета за роками навчання, та тижневу кількість годин. У плані враховуються додаткові години на індивідуальні і групові заняття, курси за вибором, факультативи тощо.

Індивідуальний навчальний план та індивідуальна навчальна програма розробляються педагогічними працівниками, які беруть безпосередню участь у навчально-виховному процесі, за участю батьків дитини або осіб, які їх замінюють, і затверджуються керівником навчального закладу.

    Успішному втіленню ІПР сприяють декілька концептуальних складових, а саме:

Ø зацікавленість команди психолого – педагогічного супроводу та батьків учнів з ООП;

Ø ретельна оцінка знань, вмінь і навичок дитини;

Ø реалістичні цілі, що визначені на основі індивідуальних потреб дитини;

Ø заплановані заходи з підтримки навчальної діяльності;

Ø оцінка та моніторинг навчальних досягнень.

3. Вправи на порівняння предметів за кольором, формою, розміром.

Формування учня як самостійної особистості буде успішним, якщо вчитель потурбується про це з першого уроку.  Одним з найперспективніших  шляхів виховання й навчання учнів  з ООП  є впровадження активних форм і методів навчання, серед яких чільне місце посідають дидактичні ігри. У процесі ігор в учнів виробляється звичка зосереджуватися, міркувати, розвивати увагу.

Мета цих вправ : навчити порівнювати предмети по різним ознакам: колір, форма, розмір; знаходити «лишню» фігуру; визначати правило розташування елементів в ряду, уміння продовжити ряд. Розвивати логічне мислення; формувати уявлення про властивості об'єктів, називати їх; ознайомити з формою, кольором, розміром, товщиною об'єктів. Розвивати просторові уявлення (орієнтування на аркуші паперу). Розвивати знання, вміння, навички, необхідні для самостійного вирішення навчальних і практичних завдань. Виховувати самостійність, ініціативу, наполегливість в досягненні мети, подоланні труднощів; розвивати творчі здібності, уяву, фантазію.

Наприклад: Предмети відрізняються за кольором: вкажи на фігуру.

Чим схожі предмети? Чим відрізняються?

Що змінилося?

Який предмет «зайвий»? Вкажи на предмет.

На уроках української мови слід використовувати ігри для загального і мовленнєвого розвитку учнів. Ці ігри ґрунтуються на мовному й мовленнєвому матеріалах, але мають на меті розвиток пам’яті, уваги, кмітливості, уміння класифікувати предмети , порівнювати їх. Ігри, подібні до таких, як «Що змінилося?», «Один - багато», «Чарівний потяг»

можна використовуавати під час вивчення всіх предметів.

  Ознайомлення з основними ознаками предмета: кольором, розміром т а формою – допомагає дітям повніше сприймати предмети і явища навколишнього світу, готує їх до усвідомлення поняття про вимірювання величин, тощо.